Людмила Петрановська: Ми готуємо дітей до позавчорашнього світу

Тому ми переживаємо через те, через що можна переживати. Як він здасть ЗНО, чи засвоює ті 95% непотрібного матеріалу шкільної програми, чи вивчив він те, чи запам’ятав інше. Занепокоєння знаходиться в дуже древніх шарах мозку, це така інстинктивна програма, реакція на стрес, а зверху надбудовано розумний кортикальний мозок, який не любить когнітивного дисонансу, коли ми турбуємося незрозуміло – мозок цього не любить, він негайно починає думати: якщо людина турбується, значить , повинна бути якась причина, і починає цю причину шукати. Як трієчник завдання під відповідь підганяє.

Є багато можливостей довершити свою освіту

Я зараз дуже багато спілкуюся з людьми, які переїхали в Європу з дітьми і ходять до місцевих шкіл. Обидві сторони в шоці ода від одної.

Кажуть, швейцарське міністерство освіти проводить спеціальну нараду, де обговорює, що робити з мамами з країн колишнього Союзу. Їм дали назву «мама-вертоліт». Це мама, яка, як квадрокоптер, нависає над дитиною і стежить за нею, турбується.

При цьому моя молода колега, яка виїхала до Швейцарії кілька років тому, каже, що там взагалі інше ставлення до освіти: відразу після школи до університетів йдуть або яскраво виражені ботаніки, які будуть займатися дослідженнями, або діти багатих батьків, у яких це варіант продовження дитинства.

Всі інші вважають за краще спочатку попрацювати і розглянутись якийсь час або, працюючи на низькокваліфікованих роботах, поїздити світом. Побувати в якості асистентів і помічників у різних сферах, потім йдуть в якийсь бакалаврат. Після його закінчення рік або кілька років працюють, а потім йдуть в магістратуру, іноді за іншою спеціальністю.

І це модель, до якої ми будемо рухатися. Але ми тримаємося щосили: якщо дитинка не поступила після школи до університету – життя не вдалося, я погана мати, взагалі все жахливо, катастрофа. Зрозуміло, тут є прагматичні міркування, і про це можна поговорити з дитиною: наприклад, сказати хлопчикові: «Тобі б краще поступити відразу, тому що в армію якщо і потрапляють, то все одно набагато краще в 22 роки, ніж в 18». Але ми ж не так говоримо, ми ж говоримо: «Не поступиш, кошмар, кінець світу, двірником будеш!» Іноді на це дивишся і дивуєшся.

Leave a Reply

Your email address will not be published. Required fields are marked *